Підприємство «Божий дар» (2019)

Спочатку «Вічна благодать» (чи «Божий дар», тут взагалі багато рідкісних слів, перекладачам довелося помучитися) позиціонувала себе як таку собі трохи хибну історію про фейкове викрадення батьків, яке пішло не так, а для перші кілька епізодів ми дійсно бачимо щось середнє між «Фарго» в його серіальному виконанні і «Пастухом», якщо викинути з нього все потойбічне. Ті ж дивні виродки будують дивні плани, вилазять зі своєї ліги, початкові плани зриваються, Техаський рейнджер набігає на місто, шукаючи свого сина за вбивство дівчини, місцевий потойбічний трунар кружляє навколо неіснуючих трупів, а також мстивий колишній ув'язнений на ім'я Чистий Лист, який божевільний надає франшизу оптичних магазинів. У сюжеті з'являються відразу два астронавти, один колишній, який збожеволів і тепер весь час ходить в костюмі, інший - майбутній перший мексиканський астронавт, що окремо доповнює подію.

Але коли сім’я Браун починає розгортатися в Мексиці з несподіваного ракурсу, ми поступово починаємо з’ясовувати передісторію всіх персонажів, а поки що вигадана жорстокість поступово набуває плоті, серіал починає досягати глибини Breaking Погано і все далі віддаляйтеся від фарсового злочину в напрямку суворої притчі на зразок «Старим немає країни». Це все-таки меланхолійна жанрова драма, в якій будь-яка гра ведеться зі спокійним обличчям, однак мелодраматична складова тут важливіша за голий кримінал, тому основний таймінг віддається нехитрим планам, які тут, як правило, є вкрай розсудливими. неможливий ідіотизм, але красномовні діалоги «особливих хлопців» на тему вуличної магії, спогади дитдомівської четвірки про важке дитинство, а також плани страшної помсти заспокоюють до сомнамбулічного стану. Причому принаймні двоє тут здатні на справжню витончену жорстокість, а решта виглядають поруч з ними, як вівці на заріз. І коли в цій історії з’являються перші справжні трупи, серіал відразу падає в таку екзистенціальну прірву, з якої, здається, немає виходу.

Саме в цьому навмисному сомнамбулізмі і полягає головна заслуга Вічної Благодаті. Спостерігаючи за черговими перипетіями побутового ідіотизму американської глибинки, мимоволі заглиблюєшся в якісь свої страхи і навіть знаходиш якусь віддушину в цьому сенсі. Герої, які здебільшого вдало прикидаються добрими людьми та добрими самарянами, теж не падають духом, продовжуючи копати собі могилу із завидним спокоєм в очікуванні чудесного порятунку, а якщо серіал продовжиться, то кількість потужних ударів, які знадобляться, щоб вийти з німої сцени в кінці першого сезону, поза межами розумного розрахунку. І вони все це зробили так хитро!