Звичайна пристрасть (2020)

У фільмі франко-ліванського режисера Даніель Арбід дуже багато пристрасті, але вона приєднується до багатого каталогу французьких режисерів, особливо Катрін Брейя, які зазначають, що як би не починався роман, у кінці він ніколи не буває таким простим. Це не означає, що мати-одиначка Хелен не думає, що вона це зробить. Зрештою, незважаючи на зустрічі з молодим одруженим росіянином Олександром для гарячого та жорсткого сексу вечорами, коли він дзвонить їй, вона каже йому, що не хоче більше, ніж він пропонує. «Ти закохана в саму любов», — каже її подруга, хоча Арбід показує нам, що захоплює саме сексуальний потяг. Ми можемо бачити, як Хелен і Олександр мають короткі розмови до або після статевого акту, але вони не мають жодної різниці, припускаючи, що якби вони пішли на справжнє побачення, розмови скоро вичерпалися б. Фільм Арбід заснований на фантастичному романі Енні Ерно і зберігає жіночий погляд автора. В Олександрі немає нічого особливого, крім виточеного тіла (Полунін за професією артист балету) і глибокого бажання, але це дозволяє Арбіду зосередити всю увагу на Олені і як вся її увага починає зосереджуватися на ньому. Режисер знімає сцени сексу з пікантною відвертістю, фіксуючи хіть в мить - від кухонного столу до спальні. Незважаючи на те, що нагота зображена із загальною рівністю, кінокамера затримується на татуйованому торсі Олександра, оскільки і коли пара разом, і коли ми приєднуємося до Хелен у її зростаючих денних мріях про нього, її замкнутий світ поступово починає перетворюватися на одержимість. Режисер ретельно показує, як це проявляється у спілкуванні Гелен з її сином Полом, який все більше й більше – потенційно небезпечно – відтісняється на периферію.