Водний об'єкт (2020)

Похмура драма про боротьбу з психічними захворюваннями. Стефані, жінка середнього віку, виходить із закладу та робить перші кроки у відновленні мостів між поколіннями — налагоджує стосунки зі своєю дочкою-підлітком, яка змушена виховувати її сама, і з матір’ю, яка повинна бути з онукою. поки Стефані лікується. А ще жінка лікувалася від анорексії, проблем з наркотиками та депресії. І намагався вирішити проблеми з родиною. На групових заняттях постійно повторюють, що люди, коли дорікають хворому, швидше говорять про хворобу, а не про людину, і це нормально. Але чи це нормально, що родичі жінки бачать хворобу, а не її, і воліють закрити очі не на проблему, а не допомогти її вирішити? «Немає нічого кращого, ніж відчуття порожнечі», — каже хтось із подібною проблемою, і ця фраза не стільки про порожнечу в шлунку, скільки про внутрішні переживання, від яких героїня прагне позбутися. Стефані викладає свої фотографії в Instagram, намагаючись нарешті помітити десь, але не помічає себе, коли хтось за неї хвилюється. У цій британській драмі багато конфліктів: із самим собою, із родиною, із хворобою. Чи можливо їх колись вирішити?