Це не історія про війну (2021)

Ця історія розповідає про групу американських ветеранів, які повертаються до Нью-Йорка після військових дій по всьому світу та намагаються впоратися з наслідками війни та посттравматичним стресовим розладом. Не дивно, що після пережитих жахів війни серед ветеранів високий рівень самогубств. Одним із головних героїв фільму є ветеран Вілл ЛаРу (Сем Адегоке), якого навіть після прибуття в Америку переслідує бойовий досвід за кордоном. Він часто шукає розради в алкоголі та в боксі з грушею, на якій зображені обличчя колишніх президентів США.

Ще одним ударом для Вілла стає самогубство солдата (Денні Рамірес), наставником якого він був. Хлопця знайшли мертвим в одному з поїздів, і тепер Вілл відчуває провину за це. Він також працює зі спільнотою ветеранів, які приїхали з Іраку, В’єтнаму та інших гарячих точок, і бере участь у захоплюючому проекті, який не тільки дозволяє їм проводити час з іншими ветеранами, але й дає їм можливість зосередитися на чомусь іншому, окрім свого похмурі думки. . Мета цього проекту – подрібнити військову форму та перетворити її на папір. А потім ветерани можуть використовувати його для створення незвичайних мистецьких робіт на свій вибір – написання віршів чи позитивних думок, а також малювання творів образотворчого мистецтва.

Одного разу Ізабель (Талія Лугасі), морська піхота, яка щойно повернулася додому, прибуває на цей семінар. Вона єдина жінка в цій групі ветеранів. Ізабель спустошена і внутрішньо зламана, більше того, вона переживає через те, що її мати (Френсіс Фішер) зреклася її. Ізабель здебільшого залишається осторонь, тому що вона добре знає, з чим стикаються жінки в армії та погрози від чоловіків, з якими вона в одній команді. Потроху Ізабель і Уілл зближуються, вони вчаться довіряти один одному, між ними зав'язуються дружні стосунки, в яких вони заручаються взаємною підтримкою.